Підсумки проекту “Доступне Закарпаття” підбивали за «круглим столом»

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

31 березня проект “Доступне Закарпаття”, реалізація якого головним чином стала можливою завдяки ініціативності й ентузіазму голови правління Ужгородської міської громадської організації інвалідів зору “Дивосвіт” Оксани Богданець, досяг фінішу. Його результат – 4 вже встановлені “голосові” світлофори та 3, які ось-ось мають з’явитися на вулицях Ужгорода, а також  звукові маячки на найважливіших громадських об’єктах міста й області. Все це покликане допомогти самостійному пересуванню людей із вадами зору й тим самим зняти один із найважливіших бар’єрів для їх інтеграції в суспільство. А підсумки проекту організатори та всі зацікавлені підбивали минулої п’ятниці у форматі “круглого столу” в ОДА.

Оксана Богданець розповідає, що спершу захід планувався як обласний. Думали, поділяться досвідом, розкажуть про сучасні можливості для полегшення життя слабозрячих громадян, аби проект мав послідовників по всьому краю. Однак зрештою він викликав такий інтерес у різних куточках держави, що гості прибули і з Києва, і зі Львова, Харкова, Кіровоградщини, не кажучи вже про наших. У залі зібралися голови місцевих УТОСів, профільні науковці, медики, представники міської й обласної влади, молодіжних організацій, дотичних підприємств. Говорити було про що, адже “Дивосвіт” у ході далеко не простої реалізації проекту “Доступне Закарпаття” став справжнім експертом і щодо співвідношення “ціна – якість” обладнання різних фірм, і щодо того, яким кольором мають бути позначені краї східців, бордюрів тощо. Річ у тім, що більшість інвалідів зору мають невеличкий відсоток залишкового зору, тож, наприклад, яскраві жовті орієнтири сприймати можуть.

Питання доступності довкілля для людей із вадами зору обговорювалося саме в такому широкому ракурсі. Звукові світлофори й “маячки” (перші вже є біля 16-поверхівки, на вулицях Заньковецької, Грушевського, на пл. Ш. Петефі – вул. Швабській і незабаром «оселяться» біля “Білочки” на пр. Свободи – вул. Перемоги, Підгірній – Берчені та пл. Кирила і Мефодія; другі маємо біля ОДА, в мерії, міському управлінні праці та соціального захисту населення, в УТОСі й поліклініці, обласній клінічній лікарні, на залізничних вокзалах не тільки Ужгорода, а й Чопа та Мукачева, автовокзалах нашого міста, Мукачева і Хуста) – це тільки один із кроків назустріч. А є ж іще багато інших моментів, причому вони не завжди вимагають додаткових капіталовкладень. Наприклад, розпочинаючи ремонт, керівники установ і закладів повинні пам’ятати про контрастність: якщо стіни світлі, двері слід робити темними, тоді й людина зі слабким зором зможе їх знайти. І вже зовсім нічого не коштує забрати рекламні щити з середини і так вузьких тротуарів, чим грішать деякі наші фірми (на цьому моменті наголосила іногородня гостя, зауваживши, що така реклама – швидше антиреклама).

На «круглому столі» звучав і досвід інших регіонів України у сфері забезпечення доступності міської транспортної та соціальної інфраструктури для осіб з вадами зору. До речі, у цьому контексті приємно було почути, що наші звукові світлофори   навіть кращі за столичні: у них динаміки спрямованої дії, називаються вулиці, що допомагає орієнтуватися й гостям міста, не лише цільовій аудиторії. З «маячками» те саме – їх можна програмувати відповідно до робочого часу конкретної установи, відтак уночі вони нікому не заважають і не збивають із толку. Загалом обговорення проходило дуже емоційно й цікаво – з конструктивною критикою, розумними пропозиціями і без тіні сухої «обязаловки».

Залишається додати, що «Дивосвіт» реалізовував проект в активній співпраці з ДП МВС України «Закарпаття – Світлофор», виробником звукосигнальних пристроїв ТОВ «АТІЛОС» (м. Чернігів), органами державної влади та місцевого самоврядування Ужгорода й області. Підтримували «Доступне Закарпаття», в тому числі фінансово, Фонд Східної Європи, компанія «Telenor Group»  в Україні та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у рамках спільної програми «Світ без обмежень: вільний доступ для людей з особливими потребами». Є надія, що у світлі найсвіжішої законодавчої бази цей досвід матиме продовження, і інваліди зору отримають більше можливостей навчатися, працювати й жити повноцінним життям.

Мирослава Галас

газета “Ужгород”