На Закарпатті «заговорили» світлофори

Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail

Відтепер люди з проблемами зору можуть безпечно пересуватися вулицями міст

Останнім часом світлофори на перехрестях та переходах Ужгорода… заговорили. Жіночий голос періодично оголошує, що «Перехід дозволено» чи «Перехід заборонено», і люди слухняно підкоряються йому. Нововведення мешканцям міста сподобалося, проте мало хто із них знає, що ініціатива озвучення світлофорів належить голові міської організації інвалідів зору «Дивосвіт» Оксані Богданець і що метою проекту під назвою «Доступне Закарпаття» стало забезпечення вільного пересування вулицями закарпатських міст незрячих та загалом людей з послабленим зором.

Життя без бар’єрів

Проблеми інвалідів з вадами зору для цієї жінки близькі і зрозумілі, адже сама вона, до певного часу цілком благополучна і здорова жінка, декілька років тому несподівано почала втрачати зір. Причину лікарям так і не вдалося встановити, і Оксана зрозуміла, що з цим треба жити. Жити, але не змиритися і спробувати зробити життя людей з проблемами зору зручнішим і кращим.

У суспільстві склалося неадекватна думка про інвалідів зору як про цілком безпомічних людей з ціпком у руці і чорних окулярах, котрі не здатні пересуватися без сторонньої допомоги, — розповідає Оксана Богданець. — Але на дворі ХХІ століття, і новітні технології дозволяють збільшити можливості незрячих та людей зі слабким зором. Саме тому ми, група активістів, що мають проблеми із зором, прийняли рішення створити громадську організацію «Дивосвіт», аби захищати права та інтереси цієї категорії людей, а також сприяти їх соціальній підтримці та реабілітації.

Почали з найактуальнішого — проблеми пересування та орієнтації у просторі людей з проблемами зору. Оксана наводить положення Конвенції Генеральної асамблеї ООН «Про права інвалідів», в якій зокрема йдеться про наявність різноманітних бар’єрів, що заважають інвалідам повноцінно й активно брати участь у житті суспільства нарівні з іншими. Одним із таких бар’єрів є складність у пересуванні вулицями міст, яке нерідко пов’язане з загрозою життю не тільки незрячих людей, а й людей з послабленим зором.

Для вивчення цього питання було створено моніторингову групу, яка їздила по області і вивчала, що практично робиться для інвалідів зору. Результати моніторингу були невтішні. Якщо для інвалідів з порушеннями опорного апарату ще були здійснені якісь заходи, то ті, хто має проблеми із зором, залишалися зі своїми бідами сам-на-сам.

Так сталося, що влітку 2009 року Фонд «Східна Європа» оголосив конкурс на кращий проект, що стосувався допомоги інвалідам зору.

Я просто вхопилася за цю можливість реалізувати свої плани та наміри, що стосувалися конкретно програми забезпечення доступності вільного пересування для незрячих, зокрема за допомогою звукових сигналізаторів, розповідає Оксана. —. Написала проект і виграла конкурс. Усього переможцями стали чотири організації — три із Івано-Франківська і наша. У серпні та вересні минулого року йшли переговори, а з 15 жовтня проект почав впроваджуватися. Ми опитали понад 150 осіб, не лише інвалідів, а й ветеранів, людей похилого віку і просто тих, хто має якісь проблеми із зором чи просто погано бачить без окулярів. Був складений рейтинг об’єктів, які являють найбільшу складність для таких людей. Почали з Ужгорода як обласного центру.

Доступне Закарпаття починається з Ужгорода

Як голова правління Ужгородської міської організації інвалідів зору «Дивосвіт» Оксана Богданець звернулася по допомогу до управління праці та соціального захисту населення, Державного підприємства МВС України «Закарпаття-Світлофор» та адміністрації залізничного вокзалу «Ужгород». Треба сказати, що жоден з керівників не відмовив жінці, всі пообіцяли всіляко сприяти.

Провели ще один моніторинг з метою з’ясування місць розташування звукових світлофорів та «маячків». Визначили, що пристрої звукової орієнтації мають встановлюватися не лише на уже діючих світлофорах, а й на основних об’єктах інфраструктур – як міста, так і області. Зокрема йдеться про залізничні вокзали, автостанції. На сьогодні «маячки» вже встановлені на залізничних вокзалах та автостанціях Ужгорода, Чопа та Мукачева, Хуста.

Таким чином громадська організація «Дивосвіт» зі своїм проектом вийшла за рамки суто міської і почала працювати на всю область.

Оксана Богданець каже, що встановлення подібних устроїв не є чимось незвичайним. Це передбачено у постанові Кабміну України від 29 липня 2009 року «Про затвердження плану заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки "Безбар'єрна Україна".

— Тож є постанова Кабміна, яку треба виконувати, але по суті саме наша ініціатива допомогла місцевим адміністраціям почати виконувати цю програму. Ужгород уже стає доступним. Якщо по Україні в обласних центрах сьогодні обладнано по 1-2 згаданих пристроїв, то у нас лише на Ужгород закуплено обладнання на 7 звукових світлофорів.

Та на цьому енергійна та оптимістична жінка не зупинилася. Другий проект, який їй вдалося запустити з 1 лютого вже цього року, — відкриття Інформаційно-реабілітаційного центру для дітей та молоді з вадами зору та членів їх сімей під аналогічною назвою «Дивосвіт». І знову не без підтримки закордонних благодійників. Загалом, окрім уже згаданого Фонду «Східна Європа», ужгородській громадській організації надали суттєву допомогу компанія Telenor Group (у рамках спільної програми «Світ без обмежень: вільний доступ для людей з обмеженими потребами»), а також Агентство США з міжнародного розвитку «USAID».

Голосові світлофори дисциплінують і зрячих

Окремо слід сказати про голосові сигнальні пристрої. До цього в «Дивосвіті» підійшли дуже серйозно. Провели тендер, вибрали поставщика, якість продукції якого найбільше відповідала вимогам міста. Пристрої зручні, надійні, розроблені таким чином, аби не заважати городянам, котрі мешкають або працюють поблизу. Вони автоматично відключаються на ніч, гучність їхню можна регулювати.

— Ми вже стільки знаємо при голосові світлофори та «маячки», що можемо надавати цілком кваліфіковану допомогу іншим організаціям в їх установленні, — усміхається Оксана Богданець. — До речі, завдяки цим пристроям значно зменшилася кількість порушень на світлофорах. Відіграє роль психологічний фактор: коли тобі кажуть, що переходити не можна, якось незручно лізти на червоне. Це дисциплінує і цілком зрячих людей.

Ну а про тих, хто має будь-які проблеми зору, звукові сигнали — це за великим рахунком збереження їхнього життя. Проект допоможе незрячим і буде мати продовження, впевнена Оксана Богданець. Закарпаття — область специфічна, туристсько-рекреаційна, а люди з проблемами зору, незрячі і ті, що слабо видять, хочуть теж подорожувати. Тож якщо будуть знати, що на Закарпатті створені для них умови безпечного пересування, будуть їхати сюди.

Словом, планів у «Дивосвіту» та його очільника багато. Коли проводився моніторинг щодо встановлення голосових сигналів для незрячих, були побажання і щодо обладнання «маячків» і в супермаркетах. Саме про це та інше говоритимуть на «круглому столі», який організовує «Дивосвіт» наприкінці березня.

— Все лише починається, — каже Оксана Богданець. — Але хотілося б, аби всі ці питання були справою не лише громадських організацій. Чомусь все, що у пострадянському періоді робиться для людей з обмеженими можливостями, лобіюється і робиться самими ними. Не навчені в нас опікуватися тими, що потребують допомоги, ні чиновники, ні благодійники.

До цього варто лише додати: так складається в нашому суспільстві, що надії людей з особливими потребами сьогодні покладаються не на байдужих чиновників і навіть не на благодійників. А передусім на людей з таким потенціалом та енергією, як Оксана Богданець та її колеги. Зараз вони зайняті реалізацією чергового проекту, що передбачає покращення життя тих, хто має проблеми із зором, а Оксана думає вже про наступний, який, і в цьому немає сумніву, теж здійснить.

Людмила Ортутай,

газета «Товариш»